.jpg)
Стародавні єгиптяни надавали символам особливий сенс і вірили, що вони можуть відображати риси характеру людини.
👇 Подивіться на 6 символів на зображенні та оберіть той, який інтуїтивно подобається найбільше.
Дітям властиві великий інтерес до світу й допитливість. Їхня мотивація на навчання, прийняття викликів, отримання знань і навичок саме й випливає із цієї живої цікавості. Схвалення, прийняття, свобода, повага підтримують і розвивають мотивацію. Проблема в тому, що те, що руйнує мотивацію, часто сприймається нами як те, що її зміцнює. Давайте розглянемо найбільші руйнівники мотивації, щоб не сплутати їх з підтримкою або стимулом, заохоченням, навіть якщо вони, на перший погляд, здаються ефективними.
👉Руйнівники мотивації
Нагороди.
Так, нагороди – це руйнівники внутрішньої мотивації. «Якщо ти зробиш ці завдання з математики, то отримаєш 20 гривень на кишенькові витрати». Така стратегія призводить до того, що дитина починає діяти тільки або в першу чергу заради нагороди. Це як робота виключно заради грошей. Не плутайте однак нагороду з визнанням. Повага й захоплення зусиллями, яких дитина докладає для виконання завдання, найбільш доцільні.
Покарання.
Вони демотивують так само, як і нагороди, сприяють тому, що дитина починає діяти в основному так, щоб уникнути покарання, а її внутрішня мотивація зникає. Але не плутайте покарання з наслідками. Іноді їх важко відрізнити, однак між ними є суттєва різниця. Наслідок – це прямий результат дії (або її відсутності). «Якщо не зробиш домашню роботу, то не отримаєш морозиво» – це покарання. «Якщо не зробиш домашню роботу, то підеш у школу непідготовленим» – це наслідок.
Погрози й шантаж – працюють так само, як і покарання: викликають страх, який займає місце мотивації.
Викликане почуття провини ми часто плутаємо з почуттям відповідальності. Почуття провини демотивує, бо з ним нічого не можна зробити, це емоційне покарання. Відповідальність – це інструмент для роботи, для подальших дій з усвідомленням наслідків.
Відсутність сенсу й мети.
Діти, як і дорослі, не люблять робити те, у чому не бачать сенсу. Вимушеність таких дій (наприклад, переписування даних з однієї комп'ютерної програми в іншу) породжує в нас глибоке почуття втрати часу, провокуючи появу гніву й розчарування.
Діти із задоволенням докладають зусиль для виконання завдання, якщо знають, що є його метою. Роль дорослого в тому й полягає, щоб розкрити значення поставленого завдання. При цьому «учи англійську, тому що без неї ти не знайдеш жодної роботи» для дитини не має ні сенсу, ні значення, тому що вона не може охопити своєю дитячою свідомістю таку далеку за часом перспективу. «Учи англійську мову, щоб ти міг прочитати інструкцію до нової комп'ютерної гри, яку прислала тітка з Лондона» - це й мета, й сенс, і відповідає розумінню юного створіння.
Незрозуміле завдання.
Як я можу зробити щось, якщо не знаю, що мені робити? Розуміння сенсу завдання є основним кроком до його виконання, і саме ми, дорослі, повинні про це подбати.
Нечесна поведінка у ставленні до дитини.
Наприклад, застосування подвійних стандартів – доросла людина має право бути втомленою, провести поганий день або просто іноді розслабитись, у той час як від дитини завжди чекають хорошого фізичного та психоемоційного стану й повної безвідмовності. Нечесним по відношенню до дитини також буде порушення даного їй слова.
Тиск.
Має багато «облич», і кожне з них працює демотивуюче. Поспіх, примус, погрози, шантаж, конкуренція... Покарання та нагороди також є свого роду тиском.
Руйнування почуття власної гідності.
Наприклад, порівняння з іншими, висміювання, ігнорування проблем та інтересів дитини, а також негативна оцінка її як людини. «Ти ледачий», «Сергій робить це краще» та інші оціночні судження такого типу відбивають бажання докладати зусиль й віру в те, що можна впоратися з поставленим завданням. Так само руйнівно діє протиставлення з позиції піднесення світу дорослих над світом дитини, показуючи, що справи дорослих важливі, а справи дитини ні, ігнорування й нехтування тим, що важливо для маленької людини.
Виручка й поблажки.
Це завуальовані руйнівники почуття власної гідності. Такі дії, з одного боку, дають послаблення, можливість полінуватися, знімають з дитини будь-яку відповідальність, а з іншого – є прихованим невербальних посилом: «Ти не впораєшся, ти поганий, я набагато краще, ніж ти». Страх невдачі та зневіра у власних силах – це сильні гальмівники, що тримають нас на місці й не дозволяють рухатись уперед.
Відсутність розуміння та емпатії (усвідомленого співпереживання).
Діти, як і дорослі, мають свої слабкості та обмеження. Їхні небажання й неприязнь до якоїсь дії часто приймаються за лінощі чи зневажання, тим часом вони можуть бути наслідком, наприклад, поганого самопочуття, хвороби або стресу.
Короткий вказівник
❗Як уникнути в повсякденному житті всіх цих небезпечних рифів? Варто знати про їх існування й кожну нашу дію стосовно дитини ретельно звіряти з описаним вище. А чи можна простіше? Можна. Основою всього є емпатія! Треба уникати такої поведінки у відношенні до дітей, яку ми самі не хотіли б відчути на собі. «Не робіть дитині того, що неприємно вам». А якщо вже зірвались і припустились помилки, просто вибачтесь і поговоріть з дитиною відверто. Своє почуття провини замініть відповідальністю.
*Агресія* – природна реакція організму на загрозу або фрустрацію. Вона може проявлятися як фізично (удари, крики), так і вербально (образи, загрози), а також у формі пасивної агресії (саботаж, ігнорування).
*Чому ми злимося? Причини агресії можуть бути різноманітними.*
🔸 Стрес. Перенапруження, дедлайни, фінансові труднощі – все це може спровокувати спалах агресії.
🔸 Фрустрація. Коли ми не можемо досягти бажаного результату, відчуваємо безсилля, це може викликати роздратування і гнів.
🔸Незадоволені потреби. Відсутність визнання, соціальна ізоляція, несправедливість – все це може призвести до агресивної поведінки.
🔸 Особистісні особливості. Характер, темперамент, виховання також впливають на схильність до агресії.
❗Як впоратися з деструктивною агресією? Пропонуємо 7 способів приборкати її.
Визначте причину. Що саме викликає у вас гнів? Чого ви насправді хочете? Відверта розмова із собою допоможе зрозуміти корінь проблеми.
Дихайте глибоко. Коли відчуваєте, що злитеся, зробіть кілька глибоких вдихів і видихів. Це допоможе заспокоїтися і відновити контроль над ситуацією.
Рахуйте до 10. Цей простий прийом дозволяє дати собі час охолонути і подумати про свої дії.
Фізична активність. Спорт, танці, йога – це відмінний спосіб виплеснути негативну енергію і зняти напругу.
Творчість. Малювання, музика, письмо – займаючись улюбленою справою, ви відволікаєтесь від негативних думок.
Комунікація. Поговоріть із близькою людиною про те, що вас турбує. Розмова допоможе випустити пар і подивитися на ситуацію з іншого боку.
Професійна допомога. Якщо ви не можете впоратися з агресією самостійно, зверніться до психолога чи психотерапевта. Спеціаліст допоможе вам розібратися у причинах вашої поведінки і навчить ефективним способам управління емоціями.
*Додаткові поради:*
🔸 Розпізнавайте тригери. Що саме провокує у вас агресію? Уникайте ситуацій, які можуть викликати спалах гніву.
🔸 Практикуйте емоційний інтелект. Навчайтеся розпізнавати свої емоції та емоції інших людей, а також керувати ними.
🔸 Будьте терплячими до себе. Зміна поведінки вимагає часу і зусиль. Не очікуйте миттєвих результатів.
🔸 Підтримуйте своє фізичне і психічне здоров'я. Повноцінний сон, правильне харчування, регулярні фізичні навантаження – все це сприяє емоційному благополуччю.
Агресія – це не привід для сорому. Це сигнал про те, що у вашому житті щось не так. Прислухайтеся до себе, шукайте причини свого гніву і працюйте над собою. Пам'ятайте: ви здатні змінити своє життя на краще!
Щоб зрозуміти цей термін - акцент слід зробити на слові залежність. Як зазначено в психологічному словнику, залежність - це нав'язлива потреба здійснювати певні дії, незважаючи на несприятливі наслідки. Тобто, дитина вже не контролює себе. У неї є об'єкт - комп'ютер / інтернет / гра і їй нав'язливо потрібно вступити з цим в контакт, щоб стало добре або не так погано.
Дитині в ці періоди все одно на свою реальність. Вона її не відчуває. Вона випадає з неї. Її для неї не існує. Іноді мозок повертається в реальність, щоб задовольнити фізіологічні потреби тіла, а потім знову в «анреал» світ.
Що відчуває така дитина? Найчастіше нічого. Вона перекриває свої почуття. Їй з певних причин стає все одно на них. Вона від них біжить.
Про що вона думає? Вже точно не про реальність, не про відносини з кимось, не про те, що комусь або їй самій може бути погано і не про своє майбутнє. Думки опосередковані комп'ютером / грою / інтернетом.
Наслідки інтернет-залежності:
🌾підлещування
🌾 задобрювання
🌾 поступливість
🌾 складність відмовити, сказати “ні”, наполягти на кордоні
🌾 розважання інших
🌾 залежність від емоційного стану іншої людини
Це стратегії задобрювання, і вони начебто приносять безпеку (коли немає сил чи навику протистояти агресії), але ціною цієї безпеки є втрачена автономія та автентичність.
Реакції на небезпеку (бий/біжи/замри/підкорись) можуть виникати, коли:
🍁 є реальна небезпека для вашого життя/здоров’я.
🍁 масштаб події дуже незвичний порівняно з минулим досвідом, подія більша за здатність впоратись з нею.
🍁 ви вже в безпеці, але організм і далі реагує так, ніби безпека триває (безпека не дорівнює почуттю безпеки), організм опрацьовує пережите.
🍁 проживання втрати чогось/когось важливого.
🍁 проживання давньої травми, яка актуалізувалася від поточного тригера.
🍁 нервова система настільки виснажена тривалим стресом, що важко витримати навіть дрібні неприємності: розбита чашка, дрібна помилка.
🍁 завчена безпомічність, відсутність дозволу собі подбати про себе і/або звернутись по допомогу, розвинути нові навики замість самозвинувачення.
❓Подумайте, який сектор з малюнку найбільш часто трапляється в вашому житті, яка ваша автоматична реакція (яка формується вашими генами, вихованням, досвідом, навиками та поточною ситуацією).
🍂 Нагадайте собі, що будь-яка реакція це нормальна реакція на ненормальні обставини, це реакція закладена в нас природою задля виживання в критичній ситуації.
🍂 Це реакція, яка свідчить, що: мені зараз дуже складно, ситуація складна, що я можу зробити? Це сигнал, що час подбати про себе, добрати сил і допомоги, шукати доступні варіанти та усвідомлювати свою сферу впливу: на що саме в цій ситуації я впливаю і маю сили й підтримку зробити (навіть маленьке), а на що не впливаю і можу лише прийняти що так є.
І ще: безпека (ситуація) не дорівнює почуттю безпеки (емоція). Можна бути в безпеці, але всередині штормить так що ой.
Подумайте, що і хто дає вам почуття безпеки? Робіть це, звертайте фокус уваги саме туди. Не стукайте в зачинені двері, двічі постукали - і досить, все зрозуміло. Шукайте варіанти. Дбайте про себе. Ви цього заслуговуєте просто тому, що ви жива людина.»
Від Наталія Біда зі сторінки @Медичний центр «Доказові»
1. Скринька емоцій
Корисно створити в уяві свою скриньку щастя. «Складіть» у неї все, що асоціюється у вас з щастям візуально, на слух, смак, нюх і дотик. А потім створіть таку ж коробку разом зі своєю дитиною, детально обговорюючи з нею її емоції. Приклад:
Зір: щаслива посмішка дитини.
Слух: шум морської хвилі.
Смак: солодка полуниця.
Нюх: аромати лісу після дощу.
Дотик: обійми коханої людини.
2. Мова емоцій
Вона допоможе не тільки розібратися у власних почуттях, але і дозволить оточуючим краще вас розуміти. Таке спілкування з партнером, колегами і особливо з дитиною стане основою взаєморозуміння в сім’ї і на роботі. Для цього введіть в свою промову формулу: «Я відчуваю…, тому що…, і я хотіла б…».
На прикладі спілкування з дитиною ця формула може звучати так: «Я засмучена, що ти розлив воду з фарбами. Я хотіла б, щоб ти був уважнішим. А зараз давай разом приберемся».
3. Що я відчуваю сьогодні
Гра полягає в тому, щоб кожен вечір дитина сама вибирала емоцію сьогоднішнього дня. «Сьогодні я відчував радість (смуток, цікавість, злість…), коли…». Для цього роздрукуйте всі емоції улюбленого персонажа дитини, які він і буде вибирати для позначення своїх переживань. Ця гра вчить усвідомленню і прийняттю власних почуттів.
4. Емоційний фотоальбом-подорож
Цікаво фотографувати не тільки в стилі «я і пам’ятки». Спробуйте робити емоційні фотографії: «А! Ця пальма як величезний кактус – треба його спробувати», «Вежа не падає?!», «Жуууук!».
Повірте, такі фотографії дуже приємно розглядати всією родиною. А ще з них можна робити розповідь про подорож. Роздруковуєте кілька фотографій, перемішуєте і створюєте нову історію вашої поїздки.
5. Емоції в фарбах
Можна зробити свою галерею емоцій, де кожна картина – це емоція, виражена тими фарбами і композицією, яку обирає дитина. Дуже здорово малювати одночасно і порівняти, якими у вас вийшли радість, смуток, злість.
6. Компас емоцій
Унікальна гра, яка не тільки знайомить дитину з емоціями, але і показує почуття, які людина відчуває в тій чи іншій ситуації. Суть гри: кожен отримує набір з 8 карток: радість, страх, інтерес, натхнення, сумнів, подив, довіра, гнів. Перелік можна доповнювати.
Загадуючий гравець придумує слово-поняття-ситуацію і, обираючи до неї відповідну емоцію, викладає картку в коло закритою. Інші гравці повинні вгадати: яку емоцію викликає у гравця загадана ситуація.
Наприклад, мама може вибрати картку «радість» на поняття «1 вересня», а дочка – «страх». Дітям складно проговорити про свої емоції. А в грі вони розкривають їх.
І не забувайте про читання книжок і хорошу музику. Це нестаріючі ресурси для пізнання себе, оточуючих і всього світу.
Як виконувати:
1️⃣ Зробіть перший короткий вдих носом — витягніть руки перед собою на рівні плечей.
2️⃣ Зробіть другий короткий вдих носом — розведіть руки в сторони на рівні плечей.
3️⃣ Зробіть третій короткий вдих носом — підніміть руки вгору над головою.
Після цього зробіть довгий повільний видих через рот.
Руки при цьому тримайте за головою, пальці з’єднайте в замок, лікті розслабте.
🔁 Повторіть вправу 5–6 разів.
Після виконання зверніть увагу на свій стан:
💭 Як ви почуваєтеся зараз? Чи змінилося ваше дихання або рівень напруги в тілі?
📚 Взято з методичного посібника «Психологічна хвилинка» (вправи для зняття психоемоційного напруження) Мельничук В., Флярковська О., Черниш О., Чуприна О.
1️⃣Увійдіть у стан рівноваги (дихання, м’язова релаксація тощо)
2️⃣Сконцентруйтесь на проблемній ситуації. Пригадайте ситуацію, яка викликає неприємні емоції.
3️⃣Визначте емоцію, яку переживаєте у зв’язку з цією ситуацію, від якої хочете звільнитися. Оцініть інтенсивність емоції за 10-бальною шкалою. Ще раз подумайте, чи насправд іхочете відпустити емоцію? Як почуватиметеся, якщо ця емоція зникне? Якщо готові попрощатися з емоцією, переходьте до наступних кроків.
4️⃣Прислухайтесь до фізичних відчуттів у тілі. Що ви відчуваєте (порожнечу, холод, задерев’яніння, тиск, напругу, спазм, відчуття важкості, серцебиття, змінене дихання тощо) і де (уголові, горлі, грудях, животі, спині, руках, ногах...)?
Наприклад, тиск в грудній клітці, спазм у шлунку, клубок у горлі тощо.
5️⃣Які асоціації, образи пов’язані з цими тілесними відчуттями (камінь, палка, змія, їжак тощо).
6️⃣Відокремте ваше «Я» від емоції. Емоція є лише частиною вас, належить вам, від неї можете звільнитися. Коли відчуєте, що «Я» – це «Я», а емоції – це лише емоції, якими ваше «Я» може управляти, тоді з’явиться можливість відпустити їх.
7️⃣Відпустіть емоцію на свободу. Просто відпустіть. Виберіть найбільш прийнятний для себе спосіб:
✅Продихайте емоцію, спостерігаючи за образом. Уявляйте собі, ніби з потоком дихання на видиху образ поступово покидає вас і ваше тіло. Або трансформуйте образ з негативного в позитивний: міняйте форму (закругляйте гострі кути, згладжуйте виступи), забарвлення (агресивні кольори перефарбовуйте в спокійні, створюйте гармонійну колірну гамму), робіть його легким, теплим, приємним на дотик, таким, що приносить вам задоволення. Поверніть змінений вами образ в себе і розчиніть його в глибинах свого організму. Відчуйте, як змінилися ваші переживання.
✅Починайте переживати свої емоції. Нехай вони заповнять ваше тіло і розум. Якщо це горе, можете заплакати, гнів – відчуйте, як «закипає кров», змінюється дихання і напружуєтьсятіло. Переживіть свої почуття тае моції. Переживайте і спостерігайте. Будьте в контакті з диханням. Відчуйте, як змінюються ваші переживання.
✅Висловіть емоцію в русі (наприклад, протанцюйте її під музику).
✅Висловіть емоцію мовою малюнку або в іншій творчій діяльності.
8️⃣Перевірте результат. Критерій, ознака звільнення від емоції: фізичне і емоційне полегшення. Ви можете відчути, ніби тягар впав з плечей; раптову хвилю холоду по тілі; чи стало смішно. Така реакція означає, що накопичена емоційна енергія звільнилася.
9️⃣Виміряйте знову інтенсивність емоції за 10-бальною шкалою. Повторюйте техніку дотих пір, поки інтенсивність не зменшиться до найменшої цифри.
🔟Похваліть себе. Скажіть щось таке: «Я це зробив/ла!», «Я – молодець!».
з Міжнародна Психологічна Асоціація Проективних Методик
2️⃣ Далі обираємо свої опори, і тут дуже важливо запитати себе, а що вас підтримує, які опори є у вас. І намалюйте навколо першого кола інші елементи (кола, пелюстки, лінії, символи), які позначають опори. Це можуть бути:
▪️ Соціальні зв’язки: друзі, колеги, рідні.
▪️ Особисті якості: життєва сила, оптимізм, здатність відновлюватися.
▪️ Спогади: важливі перемоги, моменти щастя.
▪️ Духовні та культурні ресурси.
▪️ Аффірмації, дихальні техніки, медитації, релаксаційні вправи.
▪️ Робота, хобі, щоденні ритуали.
3️⃣ Коли малюнок буде готовий — подивіться на нього. Усе це з вами. Усе це — ваші ресурси. Навіть якщо ви зараз в іншій країні, в новій реальності.
🔸 Ця вправа підходить і для самостійної роботи. Її часто дають клієнту додому, щоб він міг згадати, що допомагає йому справлятися. Такий малюнок стає картою ресурсів, яку можна доповнювати з часом — тиждень, місяць або навіть довше. Вона допомагає краще відчувати свої опори і повертатися до них, коли стає важко.
© Гаркавец Ольга
