Блог практичного психолога Голіченко Ольги Вікторівни
Сторінки
- Головна сторінка
- Про мене
- Професійне зростання
- Нормативна база
- Психологічний інструментарій
- Бібліотека
- Кейс фахових програм
- Психологічні статті
- Скарбничка занять
- Робота з обдарованими дітьми
- Діти з ООП
- Буклети
- Робота з дітьми
- Бланки для роботи
- Мотивація
- Корекційна робота
- Фотогалерея
- Відеоролики
- Психологічні притчі
вівторок, 17 листопада 2026 р.
КОНФЛІКТ ЧИ НАСИЛЬСТВО?
Я БАЧУ НАСИЛЬСТВО. ЧИ МОЖУ Я ДОПОМОГТИ?
Чому мовчання свідків має значення і як підтримати людину, яка опинилася в небезпеці?
«Це не моя справа», «Хтось інший обов’язково допоможе», «Краще не втручатися»… Чи замислювалися ви, скільки разів саме такі думки зупиняють нас, коли ми стаємо свідками несправедливості або насильства?
Уявіть кілька ситуацій.
У громадському місці дорослий принижує дитину, а перехожі відводять погляд.
У колективі одного з працівників постійно висміюють, але колеги воліють мовчати.
У класі підлітка систематично ображають, а однокласники сміються або спостерігають осторонь.
За стіною сусідньої квартири регулярно лунають крики, погрози та плач.
Що об’єднує ці ситуації?
Поруч є люди, які бачать або чують те, що відбувається. Але не завжди наважуються допомогти.
Чому так стається? І чи може одна небайдужа людина щось змінити?
Чому ми іноді залишаємося осторонь?
У психології існує поняття «ефект свідка» (bystander effect). Це психологічне явище, за якого присутність інших людей може зменшувати ймовірність того, що окремий свідок надасть допомогу.
Коли навколо багато людей, відповідальність ніби розподіляється між усіма. Кожен сподівається, що втрутиться хтось інший.
Ми можемо думати:
«Можливо, я неправильно зрозумів ситуацію».
«Це їхня особиста справа».
«А раптом моє втручання лише погіршить ситуацію?»
«Я не знаю, як правильно допомогти».
«Якщо ніхто не реагує, можливо, нічого серйозного не відбувається».
До цих сумнівів додаються страх конфлікту, невпевненість у власних діях і побоювання за особисту безпеку.
Однак важливо усвідомлювати: відсутність реакції оточення може створювати умови, за яких насильство продовжується, а постраждала людина почувається ще більш самотньою та беззахисною.
Бути свідком — не означає бути безсилим
Допомога не завжди передбачає відкрите протистояння кривднику. Не потрібно ризикувати власною безпекою чи намагатися самостійно розв’язати складну ситуацію.
Іноді найважливіше — вчасно помітити, підтримати, звернутися до відповідних служб або допомогти людині знайти безпечний вихід.
П’ять важливих кроків, які може зробити свідок насильства.
1. Не залишайтеся байдужими.
Оцініть ситуацію та можливі ризики. Якщо існує безпосередня загроза життю чи здоров’ю, телефонуйте 102 або 112. Не вступайте у фізичне протистояння з агресивною людиною, якщо це може бути небезпечним.
2. Підтримайте постраждалу людину.
Іноді прості слова здатні повернути людині відчуття, що вона не залишилася наодинці зі своєю проблемою:
«Я бачу, що тобі важко».
«Те, що сталося, — не твоя провина».
«Ти не заслуговуєш на таке ставлення».
«Я поруч. Давай подумаємо, як можна тобі допомогти».
Важливо не лише говорити, а й уважно слухати, не знецінюючи переживань.
3. Не звинувачуйте та не допитуйте.
Запитання на кшталт «Чому ти терпиш?», «Чому не дав відсіч?» або «Чому не звернувся раніше?» можуть посилювати почуття провини й безпорадності.
Натомість дайте людині зрозуміти, що її почуття мають значення, а відповідальність за насильство несе той, хто його вчиняє.
4. Пропонуйте допомогу, а не нав’язуйте рішення.
Постраждала людина може відчувати страх, розгубленість або залежність від кривдника. Тиск і вимоги негайно діяти іноді лише посилюють її тривогу.
Краще запитати: «Яка допомога зараз була б для тебе корисною?»
Допоможіть дізнатися про доступні способи захисту, психологічну підтримку та відповідні служби. Водночас пам’ятайте: коли йдеться про загрозу дитині, відповідальні дорослі мають діяти згідно з установленими процедурами захисту.
5. Поважайте особисті кордони та конфіденційність.
Не поширюйте чужу історію, фотографії чи відео без дозволу. Не перетворюйте пережите людиною на тему обговорень.
Винятком є ситуації, коли передавання необхідної інформації уповноваженим особам або службам потрібне для захисту постраждалих, зокрема дітей.
Особлива відповідальність дорослих — захист дітей
Для дитини насильство — це не лише фізичний біль. Приниження, погрози, залякування, систематичні образи та психологічний тиск можуть серйозно впливати на її емоційний стан, самооцінку й відчуття безпеки.
Особливо болісним буває досвід, коли дорослі бачать несправедливість, але не реагують.
Дитина може зробити висновок: «Мене ніхто не захистить», «Мої переживання неважливі», «Я повинен мовчати».
Саме тому так важливо, щоб поруч був дорослий, який помітить, вислухає, повірить і допоможе.
Іноді слова «Я бачу, що відбувається. Ти не один. Я допоможу тобі знайти підтримку» стають першим кроком до відновлення відчуття безпеки.
Небайдужість починається з кожного з нас
Ми не завжди можемо зупинити насильство самотужки. Не кожна ситуація має просте рішення. І не кожне втручання є безпечним.
Але кожен із нас може навчитися помічати тривожні сигнали, не знецінювати чужий біль, підтримувати постраждалих і звертатися по допомогу до тих, хто має відповідні повноваження.
Адже протидія насильству починається не лише з великих рішень, а й із маленьких проявів людяності, відповідальності та небайдужості.
Іноді одна людина, яка не відвернулася, може змінити дуже багато.
💬 Запитання для роздумів
Що найчастіше заважає людям втрутитися, коли вони стають свідками насильства: страх, байдужість, невпевненість чи переконання, що це «не їхня справа»?
І що ми можемо зробити, щоб у нашому суспільстві ставало більше людей, готових підтримати, а не пройти повз?
вівторок, 20 жовтня 2026 р.
Пам'ятка "Як стабілізуватися після масованого обстрілу та важких новин"
Що можна зробити для себе?
1. Подбайте про фізичну безпеку. Переконайтеся, що небезпека минула, повідомте рідним, що ви в безпеці, якщо є така можливість.
2. Зверніть увагу на тіло.
- Зробіть кілька повільних вдихів і довших видихів.
- Випийте води.
- Якщо відчуваєте сильне напруження - трохи походіть, потягніться, струсіть руками, розімніть плечі.
3. Поверніться в "тут і тепер".
Озирніться навколо та назвіть:
- 5 предметів, які бачите;
- 4 звуки, які чуєте;
- 3 речі, яких можете торкнутися;
- 2 запахи або відчуття;
- 1 повільний вдих і видих.
Це допомагає мозку переключитися з режиму загрози на сприйняття реальності.
4. Обмежте потік новин.
Не потрібно безперервно оновлювати стрічку. Оберіть кілька надійних джерел інформації та перевіряйте новини у визначений час. Постійне читання нових повідомлень не робить нас більш захищеними, але посилює виснаження.
5. Не залишайтеся наодинці зі своїми переживаннями.
Поговоріть із людиною, якій довіряєте. Навіть прості слова: «Мені зараз страшно», «Я дуже засмучений(а)» можуть зменшити внутрішню напругу.
6. Дозвольте собі сумувати.
Якщо ви плачете, відчуваєте біль чи безсилля через загиблих - це природна людська реакція. Не потрібно змушувати себе «триматися» будь-якою ціною.
7. Робіть маленькі звичні справи.
Поїсти, прийняти душ, заварити чай, вигуляти собаку, прибрати кімнату. Звичайні дії повертають відчуття опори та контролю.
8. Якщо є сили - допоможіть.
Донат, волонтерство, допомога сусідам чи знайомим можуть повернути відчуття, що ви не безсилі.
Якщо поруч дитина
Діти уважно спостерігають за дорослими. Не приховуйте емоції повністю, але покажіть, що з ними можна впоратися.
Можна сказати:
- «Мені теж страшно і сумно. Але зараз ми в безпеці, і ми разом.»
- «Ти можеш ставити будь-які запитання.»
- «Те, що ти зараз відчуваєш, — нормально.»
Найбільше дитину заспокоює спокійна присутність дорослого.
Коли варто звернутися по допомогу?
Зверніться до психолога або психотерапевта, якщо протягом кількох тижнів:
- тривога не зменшується;
- майже неможливо спати або їсти;
- постійно повертаються страшні спогади;
- виникають панічні атаки;
- нічого не приносить полегшення;
- з'являються думки про те, що життя втратило сенс.
Піклуючись про себе, ви не стаєте байдужими до чужого горя. Навпаки, зберігаючи власні сили, ви можете підтримувати близьких, приймати виважені рішення та допомагати там, де це можливо.
Бережіть себе. У часи війни турбота про власний психологічний стан — це не слабкість, а необхідний ресурс для життя.
Ти можеш бути щасливим, а можеш бути нещасним - все залежить від твого погляду на речі. Спробуйте робити себе щасливими, прямо зараз!📝Вправа з арттерапії «Карта щастя»
Мета вправи - усвідомленість своїх почуттів, розуміння, куди рухатися для поліпшення якості свого життя.
📑Як виконувати:
✅️ Покладіть перед собою папір;
✅️Уявіть своє щасливе життя, яким Ви його бачите;
✅️ Прочитайте список звичок для щастя і виберіть 3, які відгукнулися вам;
✅️ Намалюйте ці 3 звички, а в центрі покажіть своє щастя (це може бути будь-який яскравий образ, який описує Ваші щасливі почуття).
➡️Список звичок для щастя:
1️⃣. Сміх. Слухати, дивитися гумористичні передачі; читати анекдоти або розглядати веселі зображення;
2️⃣. Ранкова зарядка;
3️⃣. Фітнес;
4️⃣. Прогулянка в парку;
5️⃣. Читання книги;
6️⃣. Улюблена музика;
7️⃣. Масаж;
8️⃣. Спілкування з друзями;
9️⃣. Спілкування з сім'єю;
🔟. Відпочинок на морі;
1️⃣1️⃣. Поїздки за місто;
1️⃣2️⃣. Відвідування театру, концерту, музею;
1️⃣3️⃣. Заняття благодійними справами;
1️⃣4️⃣. Дарування собі приємних подарунків;
1️⃣5️⃣. Виспатися.
❗️Можете додати свої варіанти
📝Після завершення своєї роботи, подивіться на неї уважно і дайте собі відповідь на питання:
✅️ Що Ви відчуваєте зараз?
✅️ Яку корисну звичку Ви почнете впроваджувати з сьогоднішнього дня?
❤️Робіть себе щасливими, ви того варті 🙂
Міжнародна Психологічна Асоціація Проективних Методик
середа, 14 жовтня 2026 р.
Поради ✨ Як «увімкнути» мозок, коли немає сил: 4 гормони щастя
Дофамін (мотивація): дає відчуття перемоги.
👉 Як увімкнути: застеліть ліжко, приберіть на столі або викресліть хоча б один пункт із мікро-списку справ.
Серотонін (настрій): наш щит проти тривоги.
👉 Як увімкнути: побудьте на сонці 10 хвилин, прогуляйтеся або згадайте 3 речі, за які ви вдячні сьогоднішньому дню.
Ендорфін (антистрес): блокує фізичну та психічну напругу.
👉 Як увімкнути: потанцюйте під улюблену пісню, щиро посмійтеся або зробіть легку розтяжку.
Окситоцин (безпека): знижує тривогу та дарує відчуття близькості.
👉 Як увімкнути: обійміть близьку людину, погладьте тварину або зробіть щирий комплімент.
💡 Головний секрет: коли ресурс на нулі, не намагайтеся зробити все одразу, оберіть лише одну дію на 3–5 хвилин. Цього достатньо, щоб запустити правильну біохімію у вашому тілі. Адже якість життя завжди складається з дрібниць, тому підтримуйте свій внутрішній ресурс!
🤍Який гормон пішли вмикати прямо зараз?🙂
📄Тест для батьків «Яка моя дитина?»
Хід вправи: напишіть у стовпчик 10 епітетів (якостей), які найкраще описують вашу дитину.
До прикладу: добра, наполеглива, шустра, вперта...
Навпроти кожного слова поставте «плюс» (+), якщо вважаєте цю рису хорошою, або «мінус» (-), якщо вона вам не подобається.
Порахуйте кількість плюсів і мінусів.
📎Результати :
- не менше 8+ все чудово, ви любите дитину, бачите її реальні недоліки, але приймаєте її такою, яка вона є.
- 10 + (жодного -) це вказує на "сліпу любов". Ви ідеалізуєте дитину і не помічаєте її вад. Поки ви їх не визнаєте, ви не зможете допомогти їй стати кращою.
- Результат 50 на 50: ви сумніваєтеся в дитині. Вважати свою дитину наполовину поганою можуть або дуже суворі, критично налаштовані батьки, або ті, які недостатньо її люблять.
- Більшість мінусів: ви бачите в дитині лише певні вади і визначаєте їх для того, щоб з ними боротися, не підозрюючи,що в цій боротьбі можна втратити головне- любов і довіру дитини.
Цікаво?🤔
©️Навчально-методичний посібник «Включення дітей з особливими потребами у соціальне середовище: особливості формування комунікації та подолання поведінкових розладів». / Компанець Н.М., Коваль-Бардаш Л.В. – К.:
Поради батькам "Базові принципи спілкування з дітьми будь-якого віку"
👉 Варто пам’ятати: якщо ви не спілкуєтеся зі своїми дітьми, то це точно зробить хтось інший.
Чудово, якщо поряд є інші безпечні та добрі дорослі. Гірше, якщо із самотності дитина шукає втіхи в інтернеті, соцмережах, сумнівних компаніях чи інших шкідливих контактах.
❓ Що ж є базою спілкування з дітьми?
1️⃣ Проводь час з дитиною якісно
Відклади телефон.
І комп’ютер, і книгу, і роботу теж відклади! Варто залишити спільні активності, наприклад:
🔸 готувати разом їжу,
🔹 купувати продукти,
🔸 прибирати разом,
🔹 майструвати,
🔸 гуляти,
🔹 гратися тощо.
Нехай це буде хоч 15 хвилин, але якісного часу разом.
Коли спілкуєшся — спілкуйся. Цього вже достатньо.
2️⃣ Коли дитина говорить — слухай, не перебивай
Навіть, якщо це лише «аа-гууу, буууу» в немовлят, або тисяча запитань дошкільнят, чи дурацькі жарти підлітків, чи роздуми про політику/кохання/всесвіт юнаків та юнок.
Дитина має інший вік, ніж в тебе, тому і теми розмови інші. Вони точно такі ж важливі, як і те, про що тобі цікаво говорити.
😉 Згадай, як класно було, коли хтось з дорослих розумівся на твоїх інтересах?
От-от, пора вивчити імена усіх в «Щенячому патрулі», розібратися, що таке Roblox та зрозуміти, що то за монстри в «Дивних дивах».
3️⃣ Став запитання і залучай до розмови
❌ Підхід: «Як буде треба, то розкаже» не працює з дітьми. Особливо, якщо це буде щось хвилююче чи соромляче. Діти якраз вчаться говорити про себе, коли їх питають.
Важливо питати, коли відбувається щось невичайне: дитина раптово змінюється в поведінці, припинила займатися улюбленими хобі, стала мовчазною чи замкнутою.
4️⃣ Роби паузи і створюй простір для дитини
Паузи у розмові дають можливість дитині (і вам теж) подумати та відреагувати. Не бійся робити достатньо пауз і не поспішай зайняти собою весь ефір. Кожна дитина матиме що сказати, якщо для цього буде простір і тиша.
Для підлітків і старших пауза може тривати кілька годин чи днів. Коли розмова наче зависла, її варто призупинити словами: «Подумай і прийди поговорити, як будеш готовий/а. Я почекаю». З підлітками добре працюють також чати, бо так вони мають можливість взяти час на відповідь.
5️⃣ Слідкуй за тим, хто більше говорить
Уяви ситуацію: ти на зустрічі, і співрозмовник не замовкає весь час, а ти вклинитися не можеш.
❓ Чи хочеться тобі ще раз на таку зустріч?
Навряд чи. Так от, чому дитина має хотіти говорити з тобою, якщо говорить лише доросла людина? Коли малечу слухати в балансі зі своїми коментарями, то обоє залишаться задоволені розмовою.
⭐️ Пригадай, з ким тобі хотілося говорити, коли ти був/була маленьким/ою?
Як же ж було приємно говорити з дорослою людиною, коли бачиш її теплі щиро зацікавлені очі.
💛Спробуй стати саме таким/ою кимось для своїх дітей.
🫧 Велика цінність мати дорослу людину, з якою приємно в контакті.
🤩 Дякуємо тобі, що робиш такий вклад в розвиток зростаючих украінців!
🍀 Психолог на звʼязку
пʼятниця, 9 жовтня 2026 р.
Психічне здоров’я — важлива складова щасливого життя
Напередодні цієї дати практичним психологом гімназії для учнів 6-Б, 7-Б та 9 класу було проведено просвітницьку роботу, спрямовану на підвищення обізнаності дітей і підлітків про психічне здоров’я, формування навичок емоційної саморегуляції та розуміння важливості своєчасного звернення по допомогу.
Під час зустрічей учні мали змогу замислитися над тим, що означає бути психологічно здоровою людиною, як розпізнавати власні емоції та що допомагає долати життєві труднощі.
За допомогою тематичної презентації «Психічне здоров’я: простими словами» школярі дізналися, що психічне здоров’я — це не відсутність проблем і не постійний гарний настрій. Це здатність розуміти себе, переживати різні емоції, будувати стосунки з іншими, долати труднощі та звертатися по підтримку, коли вона потрібна.
Особливу увагу було приділено емоційному світу людини. Радість, сум, страх і злість — природні складові наших переживань. Кожна емоція виконує певну функцію та може повідомляти про наші потреби, переживання або особисті межі. Важливо не соромитися власних почуттів, а вчитися розуміти їх і знаходити безпечні способи вираження.
Окремо обговорили особливості підліткового віку, коли відбуваються значні зміни в емоційній сфері, способах мислення та взаєминах із навколишніми. Учні отримали важливе нагадування: змінюватися, сумувати, хвилюватися, помилятися, не знати всіх відповідей — нормально. Кожна людина має право бути собою, відчувати різні емоції та потребувати підтримки.
Під час просвітницької роботи також розглянули прості щоденні способи турботи про психічне здоров’я: повноцінний відпочинок, фізичну активність, заняття улюбленими справами, спілкування з людьми, яким довіряємо, дотримання особистих меж та можливість робити паузи, коли відчуваємо втому.
Практичну цінність мала тема звернення по допомогу. Школярі дізналися, що про свій емоційний стан можна й потрібно говорити з батьками, учителями, практичним психологом або іншими дорослими, яким довіряєш. Якщо тривога, сум чи інші важкі переживання тривалий час заважають навчанню, відпочинку та спілкуванню, не варто залишатися з ними наодинці.
Для розвитку навичок саморегуляції було представлено техніку «СТОП — ПОМІЧАЮ — ОБИРАЮ». Вона допомагає зробити паузу в напруженій ситуації, звернути увагу на власні почуття й потреби та обрати спосіб дії, який не завдає шкоди собі чи іншим. Також учням запропоновано ідею створення особистої «карти підтримки» — визначення людей, місць і занять, які допомагають відновлювати внутрішню рівновагу.
Головний меседж зустрічей — просити про допомогу не соромно, турбота про себе не є проявом слабкості, а психічне здоров’я заслуговує на таку саму увагу, як і фізичне.
Проведена просвітницька робота покликана сприяти формуванню в учнів емоційної грамотності, відповідального ставлення до власного благополуччя, толерантності до переживань інших людей і розуміння того, що підтримка та небайдужість можуть мати велике значення.
Адже психічне здоров’я — це не про те, щоб завжди усміхатися. Це про можливість відчувати, думати, діяти, залишатися собою та знати, до кого звернутися, коли стає важко.
Пам’ятаймо: кожна емоція має значення, кожна людина заслуговує на підтримку, а турбота про себе починається з уваги до власних почуттів.
четвер, 10 вересня 2026 р.
Життя — найвища цінність: відверта розмова з підлітками про важливе
У сучасному світі підлітки щодня стикаються з великою кількістю викликів: непорозумінням, тривогою, самотністю, конфліктами, труднощами у спілкуванні з однолітками та дорослими, переживаннями щодо майбутнього. Саме тому надзвичайно важливо створювати для дітей простір, у якому вони можуть говорити про свої почуття, бути почутими та знати, що поруч завжди є люди, готові підтримати.
З цією метою з учнями 7 - А класу було проведено психоедукаційне заняття на тему «Життя — найвища цінність».
Про важливе - відверто і з розумінням
Під час зустрічі було порушено одну з найскладніших і водночас надзвичайно важливих тем - дитячий та підлітковий суїцид. Говорити з дітьми про такі питання непросто, проте мовчання не завжди захищає. Натомість відкрита, делікатна й довірлива розмова може допомогти підлітку зрозуміти, що його переживання важливі, а у складні моменти не потрібно залишатися наодинці зі своїми проблемами.
Разом з учнями ми говорили про цінність і неповторність людського життя, про емоції та переживання, які іноді бувають надто складними, про важливість підтримки та вміння вчасно звернутися по допомогу.
Особливу увагу було приділено формуванню розуміння того, що просити про допомогу - не соромно і не означає бути слабким. Навпаки, це важливий крок до турботи про себе. Поруч можуть бути батьки, друзі, вчителі, практичний психолог та інші дорослі, яким дитина довіряє.
Коли розмова допомагає зрозуміти себе
Підлітковий вік — це особливий період пошуку себе. Саме в цей час виникає багато запитань:
• Хто я?
• Чи розуміють мене інші?
• Що я відчуваю?
• Чому іноді буває сумно або тривожно?
• Кому можна довірити свої переживання?
• Яким я бачу своє майбутнє?
Не завжди підлітку легко відразу розповісти про те, що його турбує. Іноді звичайне запитання може стати початком щирої розмови, а уважне слухання - тією необхідною підтримкою, якої так потребує дитина.
Саме тому важливо не лише говорити з підлітками, а й чути їх.
«Між нами»: простір для щирого діалогу
Особливо цікавою частиною заняття стала розмовна гра «Між нами». Ігровий формат допоміг створити невимушену атмосферу та залучити учнів до активного спілкування.
Кожна картка - це не просто запитання. Це можливість зупинитися, подумати, краще зрозуміти себе, висловити власну думку та почути інших.
Учні із зацікавленням долучилися до гри, обговорювали запропоновані ситуації, ділилися думками та розмірковували над важливими питаннями. Такий формат дозволяє говорити про серйозне природно й невимушено, без страху бути неправильно зрозумілим.
Бути почутим — важливо
Психоедукація - це не лише отримання нової інформації. Це можливість навчитися розуміти себе, власні емоції та поведінку інших людей. Це формування важливих життєвих навичок: уміння говорити про свої почуття, долати труднощі, підтримувати інших і звертатися по допомогу тоді, коли вона потрібна.
Життя варте того, щоб жити
Кожна людина унікальна. Кожна дитина має право на підтримку, розуміння, турботу та можливість бути почутою.
Іноді одна щира розмова може стати початком важливих змін. Одне запитання — допомогти дитині відкритися. Одне уважне: «Як ти?» - відчутити, що вона не сама.
Тому так важливо вчити наших дітей цінувати життя, берегти себе, не залишатися наодинці зі своїми переживаннями та пам'ятати: навіть найскладніші моменти не тривають вічно, а поруч завжди може знайтися людина, готова вислухати й підтримати.
❗Життя варте турботи.
❗Життя варте надії.
❗Життя варте того, щоб жити.
Практичний психолог продовжує створювати безпечний простір для спілкування, підтримки та психологічного розвитку учнів, адже турбота про психічне здоров'я дітей - це важлива складова збереження їхнього життя та щасливого майбутнього💚💛💙
середа, 9 вересня 2026 р.
Цікаве заняття з практичним психологом у 1 класі: адаптація першокласників через гру та емоції
Особливою радістю став візит гостей: до першокласників у гості прийшли першокласники з «Лісової школи» разом зі своїм наставником. Діти з двох класів швидко знайшли спільну мову, обмінялися посмішками й разом долучилися до активностей.
Заняття розпочалося зі знайомства. Психолог створила атмосферу довіри, де кожен учень мав можливість розповісти про себе. Особливу увагу було приділено тому, щоб діти вчилися говорити про себе добре. Відповідаючи на питання «Який я?» та «Яка я?», першокласники називали свої сильні сторони. Хтось говорив: «Я добрий», хтось — «Я сміливий», «Я вмію дружити», «Я допомагаю», «Я кмітливий». Це був важливий момент: діти вчились помічати в собі хороше і вголос про це казати. Така практика допомагає формувати позитивну самооцінку саме в той період, коли дитина тільки звикає до нової ролі учня.
Після знайомства психолог запропонувала разом подумати про правила, за якими клас буде жити. І тут сталося найцікавіше - першокласники самостійно пропонували правила, яких вони готові дотримуватися в школі. Діти активно висловлювали свої ідеї, і разом з’явилися чіткі й зрозумілі пункти:
1. Навчання і дисципліна!
2. Слухати вчителя!
3. Поважати друзів!
4. Чистота й порядок!
Ці правила не нав’язали зверху - їх сформулювали самі учні. Саме тому вони стали більш усвідомленими і «своїми».
У роботі психолог використовувала м’які іграшки - зайчика, гномика, сову, білку і дракончика. Вони допомогли створити легку, ігрову атмосферу. Діти охоче виконували цікаві вправи, рухалися й усміхалися. Клас наповнився теплом і відчуттям підтримки.
Таке заняття - чудовий приклад того, як у Новій українській школі дбають не лише про знання, а й про емоційний комфорт дитини. Першокласники навчилися:
• говорити про свої сильні сторони:
• помічати хороше в собі;
• самостійно домовлятися про правила спільного життя в класі;
• і, що особливо цінно, познайомилися з новими друзями з «Лісової школи».
Учні вийшли з заняття з усмішками, новими знаннями про себе і відчуттям, що вони - справжня команда. А це найкращий початок шкільного життя.















