Арт-терапевтична вправа «Парасолька»

МЕТА:

• зниження рівня тривожності;
• формування відчуття безпеки;
• розвиток уяви та творчості;
• допомога дитині у вираженні своїх страхів і пошуку внутрішніх ресурсів.

📜Хід вправи:

1️⃣. Матеріали: аркуш паперу (краще великий формат А3), кольорові олівці, фломастери чи фарби.

2️⃣. Психолог пропонує дитині уявити велику гарну парасольку, яка може її захищати.

3️⃣. На аркуші зверху малюється велика відкрита парасолька.

4️⃣. Під парасолькою дитина малює себе (або символ себе) – у безпечному, затишному вигляді.

5️⃣. Зовні парасольки дитина малює те, що викликає страх, тривогу, хвилювання (наприклад, дощ, темні хмари, монстри, крики, проблеми тощо).

6️⃣. Обговорення: психолог м’яко запитує:

✅️Що ховається під парасолькою?

✅️Як почувається дитина там?

✅️Що залишилося зовні?

✅️Що допомагає відчувати захист?

7️⃣. За бажанням можна додати елемент ресурсу: намалювати на парасольці візерунки, кольори чи символи, які дають силу, спокій та радість.

Ця вправа допомагає дитині через образ відокремлює себе від тривожних подразників. Як наслідок,  виникає символічне відчуття контролю: «Я маю захист». Відновлюється баланс між небезпекою і ресурсом.

🖌Арттерапія - один з найбезпечніших та найлагідніших методів роботи з дітьми.

Поради психолога "Турбота про себе - чому це важливо?!"

 Турбота про себе є ключовим елементом психічного здоров’я, що допомагає протистояти стресовим факторам, яких на сьогодні чимало.

Що означає піклуватися про себе – це усвідомлення того, що ви важливі! Суть турботи про себе в тому, щоб навчитися розуміти власні потреби, прислухаючись до своїх емоцій та тіла. 

Але чому це буває непросто? Часто прислухатися до себе, заважають негативні автоматичні думки, або переконання, такі як: “піклуватися про себе непристойно”, “треба думати про інших, а не про себе”, “я – остання буква алфавіту”, і т.д., але найпоширеніша, з мого досвіду: «піклуєшся про себе – значить, егоїст». Всі ці думки викликають почуття провини та сорому, і щоб не відчувати їх, ми часто ігноруємо свої потреби та не приділяємо час самим собі.

Насамперед хочу сказати, що турбота про себе — це не прояв егоїзму, а навички забезпечення власного здоров’я та добробуту. Де ж ця тонка грань між турботою про себе та егоїзмом, запитаєте ви? Відповідаю – дії егоїста спрямовані на те, щоб отримати вигоду. При прояві турботи про себе, ви не завдаєте шкоди іншим.

🧠 Еволюція можлива лише там, де є навчання.

Живі системи виживають не тому, що сильні, а тому, що здатні вчитись, змінюватись і адаптуватись. У людини це навчання не лише біологічне, а й свідоме — ми здатні створювати нові сенси, моделі, образи.

І саме творчість — стає тим полем, де наш мозок тренується в адаптації, гнучкості та переосмисленні досвіду.

🔍 Чому це працює? Що каже нейронаука

Французький нейронауковець Станіслас Деан у своїх роботах ("How We Learn", "Consciousness and the Brain") показує:

🧠 Мозок вчиться, порівнюючи очікування з реальністю.

Коли щось не збігається з передбаченням, виникає сигнал — "prediction error" — який запускає процес адаптації.

Творчий процес якраз і створює такі ситуації: ми пробуємо нове, помиляємось, перебудовуємо, граємось з невизначеним.

Це і є нейроадаптація через уяву та сенс.

🔧 Інтегративна модель арттерапії: як мозок "тренується" через образ

Коли ми працюємо з формами, кольорами, метафорами:

👉тіло відчуває ритм і рух;

👉емоції активують рефлексію;

👉образи створюють асоціативні ланцюжки;

👉сенси виникають через символічні висновки.

Це повна активація когнітивної, сенсорної та емоційної систем одночасно. Саме так формується новий досвід — як еволюційна відповідь на зміни.

🎨Творчість — це не розвага. Це форма еволюційного навчання. Через образи ми не просто виражаємо внутрішнє, а будуємо нові шляхи для думок, рішень, адаптацій.

🔬 Як каже Dehaene: свідомість — це глобальний нейронний простір, де обробка смислів стає можливою лише тоді, коли інформація доступна всім системам одночасно.

Творчість і є ключем до такого доступу.

✨ Творчий акт — це тренажер гнучкого мозку. Це поле, де починається справжня зміна.

Педагогам. Консультація "Як підготуватись до творчої саморегуляції вдома?"

 Самотурбота, творчість як ліки, ресурс через творчість, малюнок як діалог.... для себе, для тищі, для контакту.

🥰Нам це зараз дуже треба, щоб вижити! 

Не потрібно бути художником.

Не потрібно щось вміти чи знати.

Творча саморегуляція це не про результат, а про зустріч із собою через образ.

І ось що може допомогти зробити цю зустріч м’якою та глибокою:

🧺 Простір

Створи невеликий куточок тиші. Це може бути стіл, підвіконня або навіть підлога.

▫️Затишне світло

▫️Теплий чай або вода

▫️Речі, що додають тобі безпеки: ковдра, камінчик, аромаолія, фото

🎨 Матеріали

Те, з чого тобі буде зручно почати. Не обов’язково купувати щось спеціальне:

▫️Папір (білий, кольоровий, з блокнота — будь-який)

▫️Олівці, фломастери, пастель, глина, акварель, крейда, маркери, нитки, намистинки, журнали, природні матеріали. Зробі собі такий артбокс, все що притягує твою цікавість та увагу. ▫️Можна навіть пальцем і кавою — головне, щоби лишався слід і образ, щоб потім народились: відчуття чи думки, метафори чи спогади. 

🕯 Намір

Сядь на хвильку перед початком і запитай себе:

▫️Про що я хочу сьогодні сбалансувати?

▫️До якої теми мене тягне?

▫️Що я сьогодні хочу побачити через творчість, що відреагувати?

Не шукай відповідь головою. Просто відчуй, що відгукується, що відбувається.

🤲 Дозвіл

Найважливіше — дозволь собі бути в процесі, без очікувань.

▫️Не треба красиво

▫️Не треба правильно

▫️Не треба «досягати»

🫶Не треба правил! 

Це не виставка. Це твій простір. Твоя зустріч. Твій образ.

📌 Після

Коли завершиш, просто побудь біля своєї роботи.

Запитай себе:

▫️Що я зараз відчуваю?

▫️Що сталося зі мною в процесі?

▫️Чи щось прояснилося, полегшало, змінилося?

💬 Хочеш — зафіксуй кілька слів або фраз у щоденнику.

Хочеш — нічого не пиши. Просто побудь.Це вже достатньо. Подивись на малюнок стільки треба, хай він попрацює в просторі. 

✨  Дім може бути майстернею.

Твої руки — провідником. А твої образи — частиною правди, що довго чекала голосу.

Консультація. 🤓 Чому діти брешуть? 🤓

Уявіть ситуацію: ви питаєте дитину, чи почистила вона зуби, і чуєте впевнене «так» - хоча щітка суха.

У цей момент у багатьох батьків виникає спокуса сказати: «Не смій брехати!», розсердитися чи навіть покарати. Але насправді дитяча брехня не завжди про «погану поведінку». Часто - це зовсім інше.

Чому діти починають брехати?

🔷 У малюків (3–5 років) фантазії та вигадки ще дуже тісно переплітаються з реальністю. Сказати «я вже був у космосі» для них так само природно, як для нас поділитися спогадом.

🔶 У молодшій школі діти частіше починають «приховувати правду», щоб уникнути покарання («я зробив домашнє, чесно») або здобути бажане («мама дозволила ще мультик»).

🔷 Прагнення уваги теж грає свою роль: іноді вигадана історія робить дитину цікавішою для друзів чи дорослих.

🔶Наслідування: якщо дитина бачить, як дорослі «прикрасили» правду, вона робить так само.

Чому це не завжди погано?

Брехня може свідчити про розвиток уяви.

Це спосіб дослідити межі дозволеного.

Це сигнал: дитина боїться осуду, хоче уникнути неприємностей або прагне вашої уваги.

Брехня - це радше повідомлення: «Мені важливо, як ти відреагуєш на мої слова».

Як реагувати?

❌ Не клеїти ярлик «брехун». Дитина швидко повірить у нього й почне брехати ще більше.

✅ Спокійно запитати: «Чому ти так сказав? Чого ти боявся чи чого хотів?»

✅ Хвалити за чесність, навіть якщо правда виявилася неприємною.

✅ Давати приклад власної чесності. Бо діти не слухають наші слова - вони повторюють наші дії.

Брехня у дитинстві - це не вирок і не характеристика «на все життя». Це нагода зрозуміти свою дитину краще.

І найважливіше, чому вона навчиться в цей період: правда безпечна, якщо поруч дорослий, який не карає, а слухає й підтримує.

Просвітницька інформація для батьків середньої і початкової школи 🤓 Як допомагати дитині, не роблячи все за неї? 🤓

 Батьки часто опиняються перед непростою дилемою: з одного боку, хочеться допомогти дитині, аби вона не страждала, не помилялася, не нервувала. З іншого боку - є страх «розбалувати» чи зробити її безпомічною.

Правда полягає в тому, що надмірна опіка не дає дитині навчитися жити самостійно. Якщо постійно робити за дитину те, з чим вона здатна впоратися, то у неї формується переконання: «Я не зможу без мами/тата». А це прямо впливає на впевненість у собі в майбутньому.

👉 Приклад: якщо ви завжди зав’язуєте шнурівку чи збираєте рюкзак за дитину, робите поробки для ярмарок, то вона не навчиться це робити сама. У підлітковому віці це може проявитися ширше: «Не буду пробувати, бо все одно не вийде».

Тому головне завдання батьків - не замінювати дитину, а створювати умови, де вона може пробувати, помилятися й удосконалюватися.

Як це виглядає на практиці?

Дозвольте дитині робити самій. Навіть якщо повільніше чи неідеально. Так вона тренується, а не уникає завдання.
Ставте запитання замість готових рішень. Наприклад: «Як ти думаєш, з чого почати?», «Які в тебе варіанти?» - це стимулює мислення й пошук виходу.
Допомагайте дозовано. Коли завдання надто складне, можна підказати або зробити частину разом, але решту залишити дитині.
Хваліть за зусилля, а не лише за результат. Фраза «Ти молодець, бо старався» формує внутрішню мотивацію, а не залежність від оцінки.
Пояснюйте, що помилки - це нормально. Дитина вчиться через досвід, і помилки - його частина. Якщо сварити за кожен промах, то бажання пробувати зникає.

Підтримка - це не контроль і не «порятунок» від кожної труднощі. Справжня допомога полягає в тому, щоб дати дитині право на власний досвід і бути тим, хто підтримає, підкаже й підстрахує, але не проживе життя замість неї.

Нейрогімнастика - фітнес для мозку "Кмітливі пальчики і спритні олівці"

🧠 Що таке нейрогімнастика?

Це спеціальні вправи, які активують зв’язок між півкулями мозку, покращують координацію, увагу, пам’ять і загальний розвиток дитини. 

Чому це важливо?

✅ Розвиває пам’ять, увагу та мислення

✅ Покращує координацію та дрібну моторику

✅ Зменшує тривожність і допомагає розслабитись

✅ Сприяє легшій адаптації до навчання

🔹 Нейровправи — це міст між тілом і мозком, який допомагає активізувати потенціал дитини, покращити її увагу, пам’ять і здатність до навчання.

 Вправи інтегруються в програму занять, щоб найкраще відповідати віку й потребам вашої дитини. Завдяки цьому навчання стає не лише ефективним, а й цікавим.